Новини

– В’ячеславе Вікторовичу, яке ваше особисте ставлення до вирішення спорів у недержавних організаціях, зокрема у третейських судах?

– Вирішення спорів у третейських судах має низку переваг. І чим розвиненіша країна, тим більше спорів розглядається у недержавних судах. Зокрема, в США близько 80 % усіх спорів, що стосуються економіки, розглядаються у третейських судах. Такий великий відсоток розглядів зумовлений насамперед тим, що будь-який суб’єкт господарювання прагне в першу чергу мінімізувати витрати, пов’язані із розглядом спорів у державних судах, обтяжених процедурами, що можуть тривати роками. А в третейських судах процедура, порядок та строки розгляду сторони спору можуть визначити індивідуально, і що найголовніше – вони особисто обирають суддів, які, на їхню думку, є чесними та незалежними. Неабияким плюсом є й те, що згідно з існуючою практикою сторони, що звернулися до третейського судді, самі обирають час та місце розгляду спору. А також той факт, що рішення третейського суду є остаточним та оскарженню не підлягає. На мою думку, чим більша кількість осіб – суб’єктів господарювання, буде звертатися до третейських судів, заощаджуючи свій час та кошти, тим розвантаженішими будуть суди загальної та спеціальної юрисдикції. А відповідно у суддів з’явиться більше часу на вивчення та розгляд справ.

– Чи дійсно третейські суди можуть стати альтернативою державним?

– Навряд чи третейські суди зможуть прийняти до розгляду всі справи з різних галузей права. Навіть тому, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди» вони можуть розглядати спори лише щодо цивільних і господарських правовідносин, і то з цілою низкою винятків.

– Чи обов’язково, на вашу думку, суддя третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту?

– Так. Кожен суддя третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. На мій погляд, потрібно внести зміни в законодавство щодо цього питання. Адже ст. 18 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що в разі колегіального розгляду справи тільки головуючий суддя повинен мати вищу юридичну освіту. Іншим її мати не обов’язково.
Я вважаю за потрібне змінити цю норму. Суддя третейського суду повинен мати не тільки юридичну освіту, а й проходити обов’язкову атестаційну комісію, яка може бути створена або при Третейській палаті України, або моде бути виокремлена як окрема інституція.

– Чи потребує ще якихось змін законодавство у сфері третейського судочинства?

– В першу чергу потрібно внести до законодавчих актів України, зокрема до Закону України «Про третейські суди», положення про обов’язкову атестацію третейських судів та суддів. Вдосконалити закон вже запропонував законодавець. Завдяки змінам детальніше визначається компетенція третейських судів та Третейської палати України, вдосконалюється контроль за діяльністю цих судів, особливо судів «ad hoc», стосовно яких сьогодні існує надзвичайно багато нарікань, та порядок оскарження рішень третейських судів тощо. У законопроекті запропоновано зобов’язати всі третейські суди та всіх третейських суддів проходити сертифікацію. Законопроектом також пропонується наблизити третейські суди до державних шляхом надання їм можливості самостійно витребовувати документи, що необхідні для всебічного вивчення справи у осіб, які мають ці папери у своєму розпорядженні. Також пропонується утворити третейські суди при асоціаціях місцевого самоврядування, територіальних громадах та їх частинах, що суттєво полегшить доступ населення до системи правосуддя. Важливим є також те, що третейський суд може бути утворено також за рішенням органу самоорганізації населення або зборів жителів за місцем проживання. Законопроект передбачає і створення єдиного реєстру постійно діючих третейських судів країни, які має вести Третейська палата України, що дасть змогу координувати діяльність недержавних судів та сприятиме розвитку їх самоврядування. Крім того, пропонується зробити третейське суддівство більш конфіденційним.

– Чи існує, на ваш погляд, проблема виконання рішень третейських судів?

– Практика діяльності третейських судів зарубіжжя свідчить, що більше ніж 90 % їхніх рішень виконуються добровільно та у належні строки. Такий великий відсоток не дивує, тому що до третейського суду звертаються добровільно. Тобто, коли сторони передали свою справу до цього суду, про що укладається додаткова угода, вони погодились виконати таке третейське рішення, винесене незаангажованим арбітром у справі. Тобто рішення суду, що було ухвалене «по совісті», відповідно і виконується. В Україні зазначений відсоток нижчий, проте переважна більшість рішень третейських судів виконується. А для того щоб врегулювати зобов’язання виконання рішень цих судів, потрібно внести декілька змін.
Альтернативою в цьому випадку було б включення у ГПК та ЦПК окремих розділів, які б урегульовували низку моментів, починаючи від загальних положень оспорювання рішень третейських судів та закінчуючи вимогами до заяви на видачу виконавчого документа. Ці розділи повинні також містити вимоги до заяви про скасування рішення третейського суду, порядок її розгляду та вимоги до ухвали й наслідки їх прийняття для сторін третейської угоди.

– В чому полягають основні проблеми виконання рішень третейських суддів?

– Власне, компромісна природа третейського суду, високий ступінь диспозитивності у всіх питаннях арбітражного процесу обумовлює добровільність виконання третейських рішень. Проте немає належно закріплених гарантій виконання третейського рішення, що певною мірою позбавляє ефективності інститут третейського розгляду. Статті 55 та 57 Закону України «Про третейські суди» передбачають виконання рішення третейського суду державною виконавчою службою автоматично без проходження процедури його «підтвердження» компетентним державним судом і видачі виконавчого документа на примусове виконання. Тому певна проблема у питанні виконання третейських рішень також пов’язана з частими змінами законодавцем переліку виконавчих документів, які міститься в Законі України «Про виконавче провадження», що спричинює певні суперечності стосовно порядку виконання рішень.
Крім того, порядок виконання рішення третейського суду закріплює також принцип своєчасності. Своєчасність виконання може бути визначена як встановленням певного строку, так і призначенням конкретного терміну виконання рішення третейського суду. З цього приводу може виникнути колізія. Трапляються випадки, коли в рішенні третейського суду не визначений строк його виконання. Законодавець вважає, що коли в рішенні термін його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. Водночас поняття «негайне виконання» в чинному законодавстві не визначено, а тому є досить абстрактною категорією.

– Яка роль Конституційного Суду України у тлумаченні Закону України «Про третейські суди»?

– У січні 2008 р. КСУ розглянув звернення 51 народного обранця щодо відповідності Конституції низки положень Закону України «Про третейські суди». Зокрема, народні обранці, посилаючись на статті 124, 125 Конституції України, стверджували, що в абз. 7 ст. 2, ст. 3 Закону третейські суди фактично наділялися статусом органів правосуддя і водночас складової судової гілки влади. З цього приводу КСУ зазначив, що функціонування третейських судів в Україні базується не лише на засадах національного, а й міжнародного права.
Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, зокрема, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 р. та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 р. Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі «Девір проти Бельгії» від 27 лютого 1980 р.). Судді також зазначили, що, гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). А одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду. Також було зазначено, що відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів. Таким чином, КСУ дійшов висновку, що оспорювані положення Закону не порушують припис ст. 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

– Особисто Ви звернулися б до третейського суду?

– Так, безперечно, якщо це буде в його юрисдикції. Я не раз зазначав про переваги третейського судочинства – швидко, зручно, рішення остаточне і оскарженню не підлягає. Навіщо мені як юристу витрачати свій особистий час на тривалу та виснажливу тяганину в державних судах?! Я ж можу витратити його на своїх клієнтів.
Проте я не звертався б до першого ліпшого третейського суду, а провів би своєрідний маркетинг ринку. Передусім потрібно звернути увагу на тривалість існування того чи іншого третейського суду. Якщо суд практикує розгляд суперечок тривалий час, простіше оцінити його репутацію. Слід звернути увагу і на склад суддів, їхню біографію та професійні навички.

Юристу правничої фірми «Самохвалов та партнери» Олександр Горошинському присвоєно статус адвокат.

ПФ «Самохвалов та партнери» виступила спонсором другої книги, що присвячена правовим відносинам у сфері спорту. Видання під авторством Анни Бордюгової «Збірник антидопінгового законодавства» містить низку документів, які регламентують діяльність у сфері боротьби з допінгом. За словами голови наглядової ради ПФ «Самохвалов та партнери» Вячеслава Самохвалова, почасти Україна поступається іншим на світовій спортивній арені не через низьку підготовку наших спортсменів, а через поганий менеджмент та недосконале знання міжнародного спортивного права. «Саме тому необхідно не тільки спрямовувати зусилля на фізичний розвиток спортсменів, але й готувати кваліфікованих юристів цієї галузі. Сподіваюся, цей словник стане постійним помічником кожному юристу, який зайнятий в сфері спортивного права. Майже кожна міжнародна федерація додатково встановлює свої вимоги або доповнює та розширює наведені документи. Цей практичний посібник має стати в нагоді кожному юристові, що зайнятий в сфері спортивного права», - резюмував він.

Правнича фірма «Самохвалов та партнери» потрапила до безпрецедентного проекту «Юридичної газети» «Юристи України. Вибір клієнта 2008». Унікальність проекту полягає у тому, що вперше в історії розвитку юридичного ринку в Україні було проведено прозоре та відкрите дослідження професійності рівня надання юридичних послуг провідними юристами. Безпосередньо самі клієнти (представники юридичних департаментів 650-ти найбільш перспективних українських компаній) обирали кращих юристів.

За фінансової підтримки правничої фірми «Самохвалов та партнери» вийшла в світ книга Анни Бордюгової «Словник термінів зі спортивного права». Видання зокрема підготовлене на основі нормативно-правових документів та статутних й регламентних документів, що використовуються на території України.
За словами Вячеслава Самохвалова на такий крок він пішов за декількох причин. «За роки незалежності нашої держави вітчизняні спортсмени зробили на міжнародній арені більше ніж дипломати та політики разом узяті. Досягнення вітчизняних спортсменів на Олімпіадах та поза ними, збільшення трансферів гравців, виграш тендеру на проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року свідчать про успішність розвитку українського спорту, що в свою чергу стимулює популярність галузі права, яка займається цими питаннями – спортивного права. Дізнавшись про вихід Словника зі спортивного права, як юрист за покликанням та палкий прихильник спорту, я не міг залишитися осторонь. Співзасновники правничої фірми «Самохвалов та Партнери» одностайно підтримали мене, і компанія, маючи деякі активи, вирішила профінансувати видання цієї книги» – констатував він.

Правнича фірма «Самохвалов та партнери» стала лауреатом Національного юридичного олімпу в номінації "Корпоративне та господарське право" . Компанія відмічена премією за високу ефективність у вирішенні питань правових питань, яку «Самохвалов та партнери» продемонструвала з початку свого заснування.
Нагадуємо, що премія «Український Юридичний Олімп» заснована за ініціативою професійних асоціацій юридичного комплексу наприкінці 2006 року. Лауреатами премії можуть стати підприємства юридичного комплексу, які є лідерами у своїй галузі та пройдуть двоетапний відбір: аналіз на підставі відповідних коефіціентів, показників динаміки розвитку, а також оцінку реноме компанії на підставі публікацій у ЗМІ, відгуків клієнтів і партнерів та висновків Експертної ради.
Експертна Рада премії представлена Союзом юристів України, Спілкою адвокатів України та іншими громадськими професійними об‘єднаннями.

Правнича фірма «Самохвалов та партнери» увійшла до рейтингу найкращих юридичних фірм України, який проводився виданням «Юридична газета». На думку «ЮГ» «Самохвалов та партнери» увійшла до 50-ти найкращих юридичних фірм країни завдяки високій якості роботи на правничому полі та сукупності критеріїв бізнесу та юриспруденції.

Голова ради засновників правничої фірми «Самохвалов та партнери» Вячеслав Самохвалов отримав науковий ступень кандидат юридичних наук. Тема дисертації «Законність та справедливість».

Правнича фірма «Самохвалов та партнери» до основного спектру послуг додала ще одну – сімейне право. В цій області, зокрема, пропонується складання й подача позовної заяви; заява вимог про розділ спільно нажитого майна; збір інформації про всі джерела доходів, власності й іншому майні подружжя; складання й затвердження угоди про порядок виховання й утримування дитини; встановлення або заперечення факту батьківства; стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; участь у веденні справи до виконання рішення суду; підготовка проекту мирової угоди й затвердження її в суді.